У цій статті буде окреслено певне коло пам'яток садово-паркового мистецтва м. Лисянки, які б могли стати об'єктами подальших досліджень.
Об'єкти садово-паркового мистецтва Лисянки є малодосліджені на цей час. І на мій погляд основних причин у цьому декілька, а саме:
Але все ж за деякими згадками у історичній, художній літературі, спогадах можливо визначити кількість пам'яток садово-паркового мистецтва м. Лисянки. Їх композиційні принципи та елементи можливо визначити за методом аналогій до типових на певний історичний період рішень, чи стилістичних вподобань власників спираючись на загальноєвропейський контекст розвитку ландшафтної архітектури.
Перед усім слід визначити такі типологічні групи об'єктів, які представлені у Лисянці:
Тож розглянувши вищезазначені групи можливо створити більш-меньш цілісну картину. От же перші згадки про наявні в укріпленому місті Лисянка “сади” можливо знайти у Павла Халебського. Так у записі від 19 червня 1654 він робить короткий, але влучний опис міста [5]. На той час садами називалися всі види “культурних насаджень”, але декоративні сади все ж виокремлювали від утилітарних. У той час в Україні почали з'являтись парки з характерними ознаками доби бароко. У переважній більшості це світські сади для розваг з не складною регулярною композиційною системою, обов'язковим “звіринцем” та змішаною функціональною системою. У таких садах-парках розміщувалися суто розважальні і ужиткові елементи — наприклад: водяні забави та господарські млини. Мабуть таким і був перший парк розташований поблизу замку. Такий парк використовувався для полювання та всіляких розваг.
Разом з тим у місті існує сад православного Свято-Троїцького монастиря зі складною системою елементів-символів, що базується на релігійній християнській традиції, притаманній монастирським садам. Взагалі сад у монастирі обов'язковий елемент, який майже не змінений дійшов до наших днів. Ці парки можливо відтворити за планом земельної ділянки та аналогією з іншими монастирськими парками, дослідити структуру та символіку.
На протязі розвитку історії, місто часто зазнає руйнації та спустошення, тому чітко визначити межі та основний характер цих парків дуже складно, але можливо. Наступними за згадками є парк Францисканського римо-католицького монастиря заснованого у першій половині XVIII ст. Для францисканських монастирів характерним є чітка композиційна система, пов'язана з християнським віруванням. Для парків таких монастирів є характерним сад-парк у вигляді квадрату чи прямокутника поділеного на чотири частини двома перпендикулярними алеями. Тематична література надає опис елементів, які повинні бути у монастирському парку. Також обов'язковим є наявність так званого “аптекарського городу” - однієї з чотирьох частин, або окремої території де вирощувалися лікувальні трави.
Разом з католицьким монастирем, нові власники - рід Яблоновських (можливо Кароль Яблоновський) будує новий замок і разом з ним розбиває розкішний сад поблизу [8]. Про цей парк, складно знайти якоїсь детальної офіційної інформації. Але існує літературний твір відомого українського письменника та драматурга Михайла Старицького “Останні орли”. В ньому автор описує події останнього масового збройного повстання українського народу 1768 року проти польських землевласників, що увійшло в історію під назвою Гайдамаччина. Разом з тим Старицький детально змальовує та робить опис як самого парку, так і подій, які з ним пов'язані. У першій частині наведений опис замку-маєтку та парку пана Кшемуського, керуючого маєтностями Радзивіла на Київщині ”… На вершині положистої невеликої гори, вкритої синіми хвилями лісів, що бігли вдалину, на широкій просіці височіли зігнуті колінами зубчаті високі мури замку з прорізаними в них бійницями і двома круглими вежами по краях; із-за цих стін підіймалася над мурами гостра, вкрита черепицею покрівля самого замку й дивилася слуховими вікнами вниз на дзеркало чистого ставу, що лежав коло підніжжя гори, обрамлений зеленню оситнягу та оксамитом очеретів; до цього ставу збігав од замку по горі розкішний тінистий сад, примхливо помережаний алеями, прикрашений штучними скелями, водоспадами, фонтанами, статуями, квітниками, альтанками й теплицями; сад той теж був оточений гарною високою кам’яною оградою, з виходом унизу на маленьку пристань, біля якої завжди стояли баркаси й розмальовані дуби для панських прогулянок….”
От же маємо перелік елементів композицій цього парку до яких у подальшому автор додає такі елементи, як грот з мармуровою скульптурою втікачка-дріада. Велика галявина - партер поблизу замку, широка мармурова тераса з напівкруглими сходами у парк, що з'єднує палац з партером, альтанка де грав оркестр, ставки з млинами, липова алея та інші - є типовим “джентльменським набором” для парків пейзажного типу. За часом створення та змістом елементів можливо долучити цей парк до групи парків Черкащини доби рококо. Цей факт (а може це лише художнє припущення Старицького), підтверджується описом церемонії яка проходила в парку, елементів освітлення та декору: ”… Тим часом весь сад уже був освітлений і очам відкрилося чарівне видовище: на всіх деревах уздовж алей були порозвішувані різноколірні ліхтарики, й здавалося, що зоряне небо впало й розсипалося по саду зірочками; та особливо чарівним був став, залитий кривавим відблиском запалених на березі смоляних бочок: наче розтоплений чавун, він світився й вихоплював з темряви блідо-рожеві обриси містечка, розкинутого на протилежному боці…”.
Також в романі Старицького поміщений опис паркових забав, характерних для доби рококо: ”…Кшемуський махнув хусткою, і з фортеці гримнула гармата; музика заграла урочистий марш… Усі щільніше обступили алею і затаїли подих…. Почувся глухий гуркіт. З темряви виїхала на високих колесах золота бочка, в яку запряжена була пара волів білої масті, прикрашених червоними стрічками; на бочці верхи сидів Бахус, якого підтримували два сатири; бочку супроводили вакханки. Личка богинь веселощів були чарівні, їх постаті стрункі й зграбні, але самий вираз облич не пасував до їхніх ролей: замість веселощів у поглядах німф тремтів переляк і страждання… Тим часом дами, ждучи процесії, посідали на терасі, а чоловіки стали шпалерами вздовж алеї, якою мав проходити казковий похід, вихоплений, як висловлювався господар, із садів Магомета….
В альтанці, що була в центрі широкого майданчика, розмістився оркестр; тільки-но господиня махнула рукою, він гримнув урочистий полонез, — ту ж мить спалахнули потішні вогні, що осяяли червоними, смарагдовими, голубими, золотими тонами і кущі, і дерева, і гостей, які вп’яли пожадливі погляди в широку просіку, що вела до альтанки…” [4]. Опис елементів садового побуту у художній літературі зустрічається не часто, це свідчить про високу освіченість Михайла Старицького у паркових сценаріях.
Згодом після багатьох торгівельно-юридичних операцій маєтності дістались судді Моршковському, який передав у 1807 році у спадок своїй дочці Цицелії Радзивілл (Моршковській). 1853 року маєток перейшов у власність сина її сестри Вільгельма Олександровича Радзивілла
На 1864 рік Лисянка знаходиться у власності Вільгельма Радзивіла. Л. Похілевич свідчить про те, що Радзівіл має “хороший каменный дворец” [3]. У якому стані на той час парк складно сказати, але мабуть він також повинний був мати гарний, доглянутий вигляд. Але вже через рік, 1865 року після участі останнього польського власника князя Вільгельма Родзивіла у польському повстанні, маєтності були вилучені до державної казни Російської імперії.
Також слід зауважити на такий факт, що робить цей парк унікальним на теренах Черкащини, і надає йому унікальних, притаманних тільки йому рис. Мова йде про бальнеологічні особливості місцевості, що були відомі ще у XVII ст. На правому березі Тікичу виходять залізисті ключі, води яких були зведені в один загальний резервуар. З цього резервуару вода розтікалась у ванни, розміщені в окремих приміщеннях в особливій будівлі - купальні, пристосованій для лікувальних процедур. Саме про ці властивості згадує у своєму листі П. Куліш 1860 року: ”…Где я теперь? …Опять зацепился, найдя в Лысянке превосходный сад. Он хорош не только рекою Тикичем, не только скалистыми берегами, но и своей пустынностью. Владельцы давно его оставили, и только рыбаки да сторожа владеют им. Вчера я купался, бросаясь со скалы в трехсаженную глубину, потом пил превосходную воду из превосходной каменной криницы, потом слышал журчанье минеральных ключей, стремящихся в скалистую и кой-где окутанную высотными бурьянами реку… Я решил провести в этом картинном уединении несколько дней. В саду - домик наподобие хатки, в виду ее - полуразрушенная постройка минеральных ванн… Получено от управляющего разрешение занять хатку в саду и с нынешнего утра я предаюсь всем наслаждениям бытия, то есть, купаюсь в реке или беру в одной постройке ванну железистой, а не то серной воды…” [6].
На початку 1870 року конфісковані землі були продані разом з боргами київському військовому губернаторові та керуючому громадською частиною - на той час генерал-ад'ютанту Казнакову Миколі Геннадійовичу [7]. Зрозуміло, що Казнаков зі своєю родиною мешкає значний час у Києві, але у Лисянці створює невелику заміську садиби з розвинутою господарською частиною та згодом 1875 року він був призначений генерал-губернатором Західного Сибіру [1]. Родина Казнакових все ж навідувались неодноразово у свій маєток, але у 1907 році продали маєтності сільській громадськості Лисянки. Можна припустити, що за 5 років “близької присутності” важко було створити складний парковий ансамбль. Певна річ, що справами маєтку займалися керуючи та орендарі, які підтримували у належному стані садово-паркові об'єкти.
Таким чином, на кінці ХІХ с. розвиток паркобудівництва у Лисянці поступово затухає. Але все ж не зважаючи на те, що ці парки майже не існують, слід чітко визначити межі їх існування, і відновити за бажанням ті частини які ще можливо. Для дослідження та реконструкції існують багато методик, які базуюся на ґрунтовних та глибоких дослідженнях та аналізі. І маю надію, що колись, старі та нові парки міста Лисянки розквітнуть та своєю красою будуть дивувати ще не одне покоління людей, розповідаючи про історію краю та його прекрасне садово-паркове мистецтво.
Список використаних джерел:
1.Военная энциклопедия / Под ред. В. Ф. Новицкого и др. – СПб.: т-во И. В. Сытина, 1911– 1915. – Т. 11. 2.Історія міст і сіл УРСР. Черкаська область. – К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. – 788 с. 3.Похилевич Л. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. – К.: 1864. – 763 с. 4.Старицький М. П. Твори: У восьми томах. – Т. 7: Повісті. – К. : Дніпро, 1965. 5.Халебський (Алепський) П. Україна – земля козаків: Подорожній щоденник / Упоряд. М.О. Рябий; Післям. В.О. Яворівський. – К. : Укр. Письменник; Ярославів Вал, 2008. – 239 с. 6.Щербатюк В.М. Лисянський державний районний історичний музей / путівник. – К.: Логос, 1997. – 53 с. 7.Щербатюк В.М. Історія регіонів України: Лисянщина. – К. : Логос, 2002. – 428 с. 8.Slownik geograficzny krolestwa Polskiego s snnych krajow slowianskich./ Під ред.: Sulimierskiego F., Chlebowskiego B., Walewskiego W. – T. V. – Warszawa, “Wieku”, 1884. – C. 302-308.