Ландшафтна архітектура

садово-паркова та ландшафтна архітектура Черкащини

Символізм мошногірського парку графа М.С. Воронцова

Дослідження об'єктів ландшафтної архітектури на сьогоднішньому етапі вимагає деякого переосмислення і нового погляду на проблеми, які так чи інакше турбують фахівців, та зацікавлених людей. Наукова та історіографічна спадщина, яку отримала Україна в галузі ландшафтного проектування та історії ландшафтного мистецтва не є однозначною.

Вступ

Ідеологічна система Радянського Союзу відкинула з тисячоліттями набутого досвіду паркобудівництва найголовніше, яке ставало в протиріччя ідеологічній доктрині, це ідеологічний, емоційно-психологічний каркас, філософію утворення простору й художньої форми ландшафтних об'єктів. В теорії та практиці ландшафтної архітектури лишились тільки “зовнішні” ознаки минулого мистецтва, зроблена була чудова класифікація композиційних та просторових схем, містобудівних принципів формування ландшафтних об'єктів, архітектура малих форм. Зроблені величезні дослідження з історії розвитку ландшафтної архітектури від минулого до сучасного. Але, на жаль, “мова” якою майстри XVIII-XIX ст. утворювали неперевершені пам'ятки ландшафтного мистецтва, загублена. Це дещо нагадує історію з розшифруванням давньоєгипетських манускриптів, ієрогліфічної писемності давніх цивілізацій. Дослідники перемальовували ієрогліфи зі стін храмів, не розуміючи, про що розповідає той чи інший “малюнок” доки не було відкрито знову забуту писемність, що дало змогу зрозуміти історію, культуру та науку давнього народу. Але це - історія, яка відбувалась давно, і значна кількість пам'яток втрачена.

Ландшафтним паркам, які дійшли до нас, або лишись згадки про їх створення, не так багато років - 250-150. І є надія, що досліджуючи історичний матеріал, роблячи аналіз об'ємно просторових рішень, досліджуючи джерела та аналітичний матеріали, які не мають безпосереднього відношення до архітектури, можна зробити спробу визначити та сформувати основні концепції утворення ландшафтних об'єктів. Це надасть змогу краще зрозуміти ту епоху, надасть можливість реконструювати зруйновані об'єкти і найголовніше, надасть умови для створення майбутніх парків, які б несли традиції та могли бути ідеологічно та емоційно насиченими, відтворювати відповідний психологічно-філософський каркас кожного індивідуального об'єкту ландшафтної архітектури.

Серед значних пам’яток садово-паркового мистецтва, які збережені та мають статус пам’яток садово-паркового мистецтва, але не забезпечені належним фінансуванням, хотілось би визначити такі: Уманський дендропарк „Софіївка”,Корсунь-Шевченківський парк, Кам’янський парк. Вони є унікальні за своїм архітектурно-планувальним, композиційними, художніми рішеннями, дендрологічними та природними ресурсами, що робить їх значними пам’ятками не тільки області, чи України, а мають велике історичне та мистецьке значення в культурі Європи.

Інші об’єкти ландшафтної архітектури, які знаходяться в області і є не менш унікальними, на жаль, знаходяться в незадовільному стані. Серед цих чудових в минулому, але зараз частково чи повністю зруйнованих великі садово-паркові ансамблі Мошен, Козацького, Мокрої Калигірки, Синиці, Тального, Великої Бурімки, Кавраю, Будища, Прохорівки, Доброго, Леськового, Шполи та багато, багато інших.

Принципи формування

Формування об’єктів ландшафтної архітектури Черкащини кінця XVIII - початку XIX ст. відбулося в загальноукраїнському контексті, у час, коли її значна територія знаходилась під польською владою, та продовжилося через деякий час, після розділу Польщі Російською імперією.

На Україні XVIII ст. паркобудівництво отримало дуже широкий розвиток спочатку в регулярному плануванні. На кінці XVIII – XIX ст. в парковому будівництві України головну роль починають відігравати парки пейзажного типу. Більшість із них створювались в процесі багаторічної співпраці українських, російських, польських, французьких, англійських, бельгійських, голландських, німецьких фахівців і є відображенням органічного поєднання прогресивних планувальних ідей, які розвинулись в загальноєвропейському садово-парковому мистецтві, з місцевими традиціями й прийомами формування пейзажу, його форм та колориту. Переважно офіційні, парадні парки мають регулярне планування, в той самий час садибне паркобудівництво носить пейзажний характер.

У цей складний в історичному плані період, відбувалась зміна власників маєтків та паркових ансамблів, що стало причиною добудувань та руйнацій під час значних перепланувань. Для пам’яток того часу характерним є те, що вони містять у собі стильові риси класицизму та романтизму, композиційні засоби та художні прийоми різних епох та народів, але це тільки збагачує їх і створює неповторний художньо-естетичний образ. У деяких садово-паркових ансамблях складовою частиною композиції є фруктовий сад, який привносить місцевий колорит і має ужитковий характер, що свідчить про багатофункціональність ландшафтних об’єктів того часу та характер сприйняття їх на час створення та подальшого будівництва. Для більшої виразності уміло використовується місцевий рельєф та створюється водні каскади та системи озер.

Історія парку

Парк, а точніше залишки парку про який піде мова у цій статті розташований на схилах Мошенський гір, або Мошногір'я за 30 км від Черкас на північ.

Саме містечко Мошни відомо за різними джерелами з 1494 р. але можливо ще раніше. На початку другої половини XVI ст. Мошни належали В. Домонту. У Домонтів містечко купив князь О. Вишневецький. Можливо, поки що мені достеменно не відомо, що на місті де розташований парк у XVI ст. був замок чи сторожова вежа, побудовані польським князем О. Вишневецьким, оскільки це найвище місце у цій місцевості. Нещадне ставлення до місцевого населення викликало постійні повстання на протязі XVIІ – XVIII ст. У XVIII ст. від Вишневецьких маєток переходить до Радзивіллів, далі до Моравських та Любомирських, одних з найбагатших магнатських родів тогочасної Польщі. На при кінці XVIII ст. російський князь Г.А. Потьомкін скуповує у польської шляхти значну частину сучасної України, і також купує у Любомирського маєток в Мошнах.

Оскільки у 1791 році Г. Потьомкін несподівано помер, значна частина його власності переходить до дітей його рідної сестри, Олени Олександрівни, у шлюбі Енгельгардт, якої на той час вже не було, вона померла 1767 року. З цього часу, маєток, майже весь час передається по жіночій лінії родоводу. Одна з дочок Потьомкіної Олени Олександрівни та Енгельгардта Василя Андрійовича - Олександра, вийшла заміж за наказного гетьмана Польщі Браницького Ксаверія Петровича. Браницькі побудували великий ландшафтний парк у м. Біла Церква – "Олександрія", устроєм якого Олександра в подальшому займалась сама. Розпочиналась доба пейзажного паркобудівництва.

В якому стані був мошенський маєток на той час не відомо, чи були якісь споруди крім мисливський угідь чи ні, але відомо, що кардинальних змін він зазнав в часи, коли власниками стали дочка Олександри та Ксаверія Браницьких - Єлизавета Ксаверівна Браницька та її чоловік граф Михайло Семенович Воронцов.

На цій видатній людини ХІХ ст. дещо зупинимось детальніше. Воронцов отримав одну з найкращих на той час освіту у Англії, володів багатьма мовами, вивчав архітектуру, музику, тощо. Був видатним військовим, перемоги якого несли славу йому та Вітчизні. Багато зробив за своє життя цей чоловік, але це окрема розмова, за рамками цієї статті.

В Парижі 25 квітня 1819 року, Воронцов одружується на Браницькій, після закінчення російської присутності у Франції з 1812 року, де він був окупаційним губернатором. Повернувшись в Росію, вони мешкають в Петербурзі, де разом з друзями Воронцов організовує диліжансну компанію, яка регулярно обслуговує маршрут Петербург – Москва. Згодом Воронцови переїжджають у Мошни, де будують дерев'яний великий палац, облаштовують парк і піднімають промисловість на небачений того часу рівень. В Мошнах 1823 року, Воронцов будує перший пароплав в Україні - “Пчелка”.

В тому ж 1823 році, 7 травня його призначають генерал-губернатором Новоросійського краю і повноважним намісником Бессарабії, а з 1844 - Кавказу. Це величезна за обсягом територія. Яка розквітла під час перебування та управління Воронцова. Інтенсивно будується Одеса, робиться благоустрій міста, облаштовується порт, створюється пароплавство та інше. Розбудовується Херсон, південний берег Криму – де Воронцов створює величний Алупкінський палац і парк, закладає виноробство та інші галузі, розпочинає видобуток вугілля на Донбасі, вирішує “кавказьке питання” та багато, багато інших важливих справ. Але й про Мошни Воронцов не забуває, будує Преображенську церкву, піднімає промисловість.

Три маєтки в різних частинах країни – одеський, алупкінський та мошногородищенський поєднує одна людина і спільна концепція відчуття простору. Це і дальні перспективи, і принципи філософського наповнення середовища, і подібність архітектури: мошенської церкви та алупкінського палацу, одеської ротонди над Чорним морем та ротонди в мошенському парку і багато інших спільних рис. 26 серпня 1856 року через лихоманку, він, вже князь, не був присутній на коронації Олександра ІІ, і йому вручили фельдмаршальський жезл вдома.

За місяць до смерті, в жовтні, відвідує Мошни, і перед смертю записує на французькій, що йому було соромно, за потребу у сторонній допомозі, щоб залізти на коня. Воронцову було 74 роки. М.С. Воронцов єдиний з державних діячів Росії, якому за підпискою, тобто на народні гроші, встановили пам'ятник у Тифлісі (нині Тбілісі) і Одесі.

Маєток перейшов у власність їх сина, Семена Михайловича, оскільки дочка, Софія, вийшовши заміж за графа Андрія Шувалова, отримала у спадок від тітки - Тальнівський маєток Потоцьких. Після смерті світлійшого князя С.М. Воронцова у 1882 році, єдиного сина Михайла Семеновича Воронцова і Єлизавети Ксаверівни, маєток у 1884 році перейшов у спадок племінниці - Катерини Андріївни Балашовій, уродженій Шуваловій, останній власниці мошногородищенського маєтку. На той час, це вже був величезний маєток, у центрі виробництва цукру Київської губернії. Маєток за десять років став зразковим, багатогалузевим та прибутковим господарством, завдяки вдалому управлінню досвідчених фахівців. Був добудований палац та інші споруди, можливо деяких змін зазнав і парк. Авторами парку та споруд вважають: Воронцова М.С., садівника Карла Мінто, архітекторів: Де ля Кво, Торичеллі, Городецького. На жаль багато фактів з історії цього парку поки що не відомі.

За свідченням сучасників французького лікаря-дослідника Де ля Фліза та журналіста М. Грабовського (журнал “Современник”), у палаці була чудова колекція живопису та старожитностей. Але вирій революційних подій, знищив все… В жовтні 1919 р. маєток був пограбований, пожежа та вибух у багатих винних підвалах довершив свою справу. Південно-американські лами подаровані Олександром І які жили в Звіринці, та інші тварини, були з'їдені червоноармійцями, того ж 1919 року. За описом 1921 року Г. Бачинського, стає зрозуміло, що на його час вже лишились тільки стіни, а в середині все було знищене. Залишки архітектури, та мощення, розтягали по домівках. У 1943 році була зірвана Святославова вежа. В 70 -х роках ХХ століття на місці де була садиба, побудували дитячій санаторій “Нива”.

За розповіддю мошнянського лісника Федора Федоровича Стріхи, в Мошногорах, ще залишились “чудернацькі” дерева, подекуди видно залишки планування. В горах ще зберігся пам'ятник Софії - з жовтої цегли, у вигляді єгипетського обеліску. Але значна частина споруд, ландшафтних композицій та малих архітектурних форм втрачено.

Композиція парку є досить своєрідною. Розташований у найвищій частини “мошенських гір” він є по суті парком у горах, який вдало залучає у композицію дальні перспективи. Головні зорові вісі спрямовані на долину річки Вільшанки та Дніпра, з мальовниче розташованими селами та містечком і домінантою - церквою в м. Мошни. Вона вирізняється незвичної для цих місць архітектурою, яка поєднує в собі елементи мавританської готики та східні мотиви алупкінського палацу.

Парк складався з двох частин: обгородженої території навколо головних споруд пристосованої для піших прогулянок, та значної за розмірами частини так званого “Звіринцю” розрахованого для кінних прогулянок, для чого в садибі були екіпажі запряжені поні.

Характерною особливістю цього парку є те, що в його композиції відсутня вода розташована безпосередньо в ньому. Хоча з південно-східної частини його оточує Ірдинське болото, значна частина долини річки Вільшанки з північного-заходу також була заболочена, але після проведення масштабних меліоративних робіт, там були створені ставки, що призвело до осушення території. Але вода в парку присутня у вигляді джерел з мінеральною водою, на базі яких у ХХ ст. створено бальнеологічний санаторій “Мошногір'я”.

Для забезпечення парку та звіринцю водою вдало та раціонально використовувалася дощова та тала вода, для чого були обладнанні резервуари та система збирання та розподілення води між плодовими деревами, оранжереями та квітниками у вигляді цегляних кубів навколо дерев. Також ця вода використовувалась для напування тварин у звіринці, в так званій “Долині Покаяння”, хоча частина води, в особливо сухі роки, сюди завозилась. У самому парку немає водоспадів та фонтанів, штучних каскадів озер, що вирізняє його серед інших парків Черкащини та і України в цілому. Натомість вода присутня у всіх його панорамах.

Головний палац, і інші житлові будинки не є центром композиції, вони розташовані майже у підніжжі гір. Спочатку дерев'яна, а згодом при Балашових, цегляна архітектура споруд була виконана в псевдоготичному стилі, характерному для доби романтизму.

Головна вісь парку проходить вершинами, майже по центру з південного сходу на північний захід, створена у вигляді алеї, головної дороги парку – Графської дороги, яка веде до Черкас та Городища. Парк, за свідченням Грабовського, налічує 56 доріг та алей, які органічно розташовані між горами. Композиція головної алеї розрахована на динамічне спостереження під час кінних прогулянок. Хоча алея сформована переважно насадженнями дуба та граба, в її оформлені вдало використовуються композиції з сосен, беріз, осик та інших порід дерев. Завершується алея величною “Вежею Святослава” - найвіддаленішою від палацу парковою спорудою (близько 10 км), яка поєднала в собі функції мисливського будинку, відкритої тераси для спостережень та маяк. З описів, малюнків та фотографій можна уявити її вигляд та розміри, що може бути непоганим підґрунтям для подальшої її реконструкції. Розташована вона була так, що її вершина візуально дорівнювала висоті найвищої гори, якщо дивитись на всю композицію з долини річки Вільшанки.

Головна алея – символ життєвої дороги, символ шляху пізнання, дорога – це перехід з одного стану в інший. З цієї дороги можна зійти, велика кількість доріг веде з головної алеї по парку. Обгороджена територія навколо садиби, є символом дитинства, купелі, з якої вирушає Учень на шляху свого пізнання. На початку подорожі перед ним постає вибір, який шлях йому обрати. Уліво, вниз йде дорога на Скотний (Тваринний) двір – молочна ферма, як символ перемоги тіла над духом, хоча і характерного елементу паркобудівництва XVIII-XIX ст., в втім тут він має дещо інше трактування. На право, йде дорога в старий чоловічий монастир – як релігійного символу, коли дух перемагає тіло, і людина-монах відокремившись від життя втрачає його насолоду. Ці два орієнтири символізують не гармонійний шлях розвитку особистості, хоча і полярні за своєю суттю, але дещо подібні за результатом. Головна алея йде прямо, символізуючи гармонійний розвиток та безкінечне пізнання. Під час подорожі життям, можна втратити свій шлях, свої орієнтири. Про це постійно нагадують автори і вимагають уважності. Пам'ятник-обеліск на найвищій, “Софіїній” горі, кургани, розповідають про можливість загинути на шляху життя. Також зійти на ніщо можна через пиятику, широка дорога веде на невеликий винокурний завод.

Композиції з беріз та сосен символізують правоту шляху путівника, він вправно керує собою та своєю справою, так як Місяць керує Ніччю, а Сонце – Днем. Дорога довга з рухом і в низ і в гору, бо йде вершинам гір, долаючи проблеми, перемагаючи труднощі, вона спрямовує людину до тільки для неї особисто відомої мети.

Композиційним завершенням головної алеї є велична так звана Святославова Вежа, це східна частина парку. Символ вежі - пізнання, як нагорода в кінці шляху, для тих хто його пройшов, збудував у собі величну башту, в основі якої лежить Бог – трикутник, трійця, “світосяйна дельта, що лежить на сході”. Тіло вежі – символізує людину, розум якої, це маяк для інших, світло якого освітлює світ. Розташована на сусідньому пагорбі “Бесідка” ротонда з іонічною ордерною системою, зараз вже не існує. Відкрита ротонда є символом величності і непереможності, божої досконалості і безмежності. Це одна зі спроб прочитати символіку мошногородищенського парку, зрозуміти його інформаційний каркас. Ці символи можуть мати багато значень, і всі вони будить вірні, до поки не будуть у протиріччі одне до одного, і це дає змогу багатошарового прочитання простору та елементів парк. Парк був насичений символами та різними легендами характерними для доби романтизму та розквіту масонства, які ще потребують осмислення та відкриття. Це і балюстрада на головній алеї, артефакти у вигляді курганів, залишків городища чи поселення, різні легенди пов'язані з місцевістю та багато інших втрачених ідейно-філософських послань.

Садово-паркові ансамблі кінця XVIII - початку XIX ст. відіграють значну роль у формуванні архітектури Черкащини, її культурної та історичної спадщини. Садово-паркові та палацово-паркові ансамблі Черкащини привертають увагу дослідників протягом усього ХХ століття. За цей час науковцями створено й проведено багато спеціальних робіт історіографічного та архітектурознавчих напрямків у галузі вивчення процесу формування ландшафтної архітектури Черкащини. Декілька палацово-паркових ансамблів, що збереглися, отримали статус пам'яток історії та архітектури, заповідних територій, мають статус охоронних зон. Але значна частина ландшафтних утворень у містечках і селах не були об'єктом дослідження, виведені зі статусу пам'яток і на цей час в значній або частковій мірі втрачені. Через брак інформації про архітектурну та історичну цінність більшість із них змінило свої функціональні особливості, первісний вигляд і зазнали руйнації. В області за різним джерелами налічується близько 350 парків, садово-паркових та палацово-паркових ансамблів кінця XVIII - початку XIX ст. стан яких, вимагає негайної реконструкції та дій для збереження та відновлення.

Автор: Федір Гонца

2006 рік

Список використаної літератури.

  1. Грабовський М. Парк князя М.С. Воронцова в Киевской губернииСовременник, том XXXVIII. -СПб., 1853. - С. 242-257. - Де ля Фліз. Альбоми. - К.: Видавництво АН України, 1996. т. І. - С. 205-206. - Самков А.Н. Воронцовы на ЧеркащинеМир усадебной культуры – II-е Крымские международные научные чтения. - Симферополь, 2002.
  2. Єфремов С. Масонство в Україні. www.ukrhistory.narod.ru
  3. Косаревский И.А. Искусство паркового пейзажа. – М.: Стройиздат, 1977. – 70 с.
  4. Лихачев Д.С. Поэзия садов: к семантике садово-парковых стилей. – С.-Петербург: Наука, С.-Петербургское отделение, 1991. – 372 с.
  5. Малаков Д. В. Архітектор Городецький. - К.: Кий, 1999. - С. 154 -161.
  6. Мариновський Ю.Ю. Черкаська минувшина – 2001. Документи і матеріали з історії Черкащини. Альманах. - Черкаси: Відлуння-Плюс, 2001. - 215 с.
  7. Микешин М.И. М.С. Воронцов. Метафизический портрет в пейзаже. - Спб., 2002.
  8. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т.4. – К.: Будівельник, 1987. – 375 с.
  9. Слепынин О. Прогулка по винтовой леснице Башни Святослава”Зеркало недели”, No 47 – 6-12.12.2003. - Похилевич Л. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. – К.: 1864. – 763 с. - Филипченко С.М. Общий обзор имения. Мошни: 1886. - С. 1-8. - Черкасщина заповедная. Путиводитель. /Жук Л.Н., Сидоренко В.Н., Головатон В.С., Моянина А.Н. – Днепропетровск: Примінь, 1977. – 77 с.

Парк дня

lisyanka

8 І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході, і там осадив людину, що її Він створив.
9 І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла.
15 І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.

Біблія. Книга Буття (2:8-15)
переклад Івана Огієнко

~~DISCUSSION:off~~


thumbnail thumbnail thumbnail thumbnail


Цікаве одним рядком

    follow me on Twitter

    Контакти

    Автор проекту:
    Гонца Федір Анатолійович
    - архітектор, науковець.
    Більше інформації доступно тут


    Для швидкого internet-зв'язку використайте Skype

    Skype Me™!

    телефон

    +380 50 538 24 89 (MTC)

    +380 93 654 22 24 (Life)

    Gtalk fedir.gontsa

    e-mail

    http://supergarden.org.ua/