Ландшафтна архітектура

садово-паркова та ландшафтна архітектура Черкащини

Мошногородищенський садибний парк

Парк розташований на схилах Мошенський гір, або Мошногір'я за 30 км від Черкас на північ.

Композиція парку є досить своєрідною. Розташований у найвищій частини “мошенських гір” він є по суті парком в горах, який вдало залучає у композицію дальні перспективи. Головні зорові вісі спрямовані на долину річки Вільшанки та Дніпра, з мальовничо розташованими селами та містечком, з головною домінантою - церквою в м. Мошни, незвичної для ціх місць архітектури, яка поєднує в собі елементи мавританської готики та мотиви палацу м. Алупки.

Парк складався з двох частин: огородженої території навколо головних споруд, призначеної для піших прогулянок, значної за розмірами частини розрахованого для кінних прогулянок, так званого “Звіринцю”. Характерною особливістю цього парку є те, що в його композиції відсутня вода у вигляді озер чи струмків. З південно-східної частини парк оточує Ірдинське болото, значна частина долини річки Вільшанки з північного-заходу також була заболочена, але після проведення на початку ХІХ ст. меліоративних робіт, там були створені ставки та осушена територія. Вода присутня у вигляді джерел з мінеральною водою, на базі яких у ХХ ст. створено бальнеологічний санаторій “Мошногір'я”.

Головна вісь парку проходить вершинами, майже по центру з південного сходу на північний захід та створена у вигляді алеї, головної дороги парку, яка веде до Черкас та Городища. Парк, за свідченням Грабовського, налічує 56 доріг та алей, які органічно розташовані між горами. Композиція головної алеї розрахована на динамічне спостереження під час кінних прогулянок. Хоча алея сформована переважно насадженнями дуба та граба, в її оформлені вдало використовуються композиції з сосен, беріз, осик та інших порід дерев. Завершується алея величною “Вежею Святослава” - найвіддаленішою від палацу парковою спорудою (~ 10 км), яка поєднала в собі функції мисливського будинку, відкритої тераси для спостережень на другому поверсі та маяк. З описів, малюнків та фотографій можна уявити її вигляд та розміри, що може бути непоганим підґрунтям для подальшої її реконструкції. Розміщена вона так, що її вершина дорівнювала візуально висоті найвищої гори, якщо дивитись на всю композицію з долини річки Вільшанки.

Головна алея – символ життєвої дороги, символ шляху пізнання, перехід з одного стану в інший. Огороджена територія навколо садиби, є символом дитинства, купелі, з якої вирушає Учень на шляху свого пізнання. На початку подорожі перед ним постає вибір, який шлях йому обрати. Ліворуч, вниз йде дорога на Скотний (Тваринний) двір – молочна ферма, як символ перемоги тіла над духом, хоча і характерного елементу паркобудівництва XVIII-XIX ст., в тім тут він має дещо інше трактування. Праворуч, йде дорога в старий чоловічий монастир – символ духу перемагаючого тіло, і людина-монах відокремившись від життя втрачає його насолоду. Ці два орієнтири символізують не гармонічний шлях розвитку особистості, хоча і полярні вони за своєю суттю але дещо подібні за результатом.

Головна алея йде прямо, символізуючи гармонійний розвиток та безкінечне пізнання. Під час подорожі життям, можна втратити свій шлях, про це нагадують постійно і вимагають уважності. Пам'ятник-обеліск на найвищій, “Софіїній” горі, кургани, попереджають про небезпеку загибелі. Також зійти на нівець можна через пиятику, широка дорога веде на невелику винокурню. Композиції з беріз та сосен в середині шляху символізують правоту напрямку путівника, він вправно керує собою та своєю справою, прямує вірною дорогою, та як Місяц керує Ніччю, а Сонце – Днем. Долаючи проблем, перемагаючи труднощі, вона спрямовує людину до тільки для неї особисто відомої мети.

Композиційним завершенням головної алеї є велична так звана Святославова Вежа, це сама східна частина парку. Символ вежі - пізнання, як нагорода в кінці шляху, для тих хто його пройшов, збудував у собі величну башту, в основі якої лежить Бог – трикутник, трійця, “лучезарна дельта”, що лежить на сході. Тіло башти – символізує людину, розум якої, це маяк для інших. Своїм світлом (маяк) вона освітлює світ. Розміщена неподалік палацу ротонда “Бесідка”з іонічною ордерною системою, зараз вже не існує, є символом величності і непереможності, божої досконалості і безмежності. Це одна зі спроб прочитати символіку мошногородищенського парку, пізнати інформаційний каркас парку та філософське значення.

Вирій революційних подій, знищив все. В жовтні 1919 р. маєток був пограбований, пожежа та вибух у винних підвалах довершив свою справу. За описом Г. Бачинського 1921 року, зрозуміло, що на його час ще лишались стіни, хоча в середині все вже було знищене. Залишки архітектури, та замощення, розтягали по домівках. У 1943 році була зірвана Святославова вежа.

В 70 -х роках ХХ століття на місці де була садиба, побудували дитячій санаторій “Нива”.

Фотофіксація

Мошногірський парк
Старі дерева поблизу
місця де була Святославова Вежа
Головна паркова алея,
частина благоустрою поблизу
санаторію
Вигляд на місце де була
Святославова Вежа
Вигляд головної паркової алеї,
вигляд від Святославової вежі
Сучасний стан обеліску
на Софіїній горі
Композиція з сосни
звичайної “День”
Паркова альтанка поблизу
санаторію “Мошногір'я”
Обеліск на Софіїній горі
Частина головної алеї
(видно 2 кургани)
Алея на винокурню
Сучасний стан колись
доглянутої паркової дороги

Планування

Архівні матеріали

Інші джерела

Новини телеканалу “ICTV”У Черкасах нищать графський ліс, якому 500 років http://ictv.ua/ukr/news_ukraine.php?news_id=84451

Газета “Прес Центр” №28 (103) від 11.07.2007 р. Зовнішнє посилання

Стаття Володимира Чоса - “Господар Півдня”

Воронцов і Мошни

Мошни часто переходили з рук в руки. Належали магнатам Радзивілам, Моравським, Любомирським. Після Коліївщини ті продали село князю Потьомкіну. Після його смерті воно перейшло у спадок до його небоги Браницької, яка 1819 року вийшла заміж за Михайла Воронцова. Мошни стали її посагом.

За наказом Воронцова тут провели меліоративні роботи, осушили велику площу болота. Саме у Мошнах 1823 року кріпаки-умільці побудували перший на Дніпрі пароплав “Пчёлка”, на якому досвідчений коваль Вернигора встановив парову машину на 6,5 кінських сил. В цей час Мошни стали центром великого маєтку, а 1811 року – містечком з населенням у 4794 особи. Будівельні бригади з Мошен працювали на унікальному будівництві алупкинського палацу Воронцова в Криму.

З юнацьких літ за Воронцовим закріпилося прізвисько Англієць. Друзі навіть писали його прізвище через дефіс: Воронцов-Англієць. Причиною було британське дитинство та гаряча любов до туманного Альбіону. Саме тому на його замовлення архітектор Г.І. Торічеллі збудував незвичні для наших широт храми у неоготичному стилі. У Мошнах звели Преображенську церкву, а у Городищі – Михайлівську. У Мошнах розбили унікальний, найбільший у Європі англійський парк, посеред якого звели триповерховий палац.

Після смерті Михайла Воронцова Мошногородищенський маєток успадкував його син Семен. Оскільки сам він помер бездітним, то 1884 року маєток за духовним заповітом пере-йшов до його племінниці Катерини Балашової. А після революції на Воронцовський маєток чекало запустіння…

Газета “Прес Центр” №9 (136) від 27.02.2008 р. Зовнішнє посилання

Стаття Сергія Гречухи – “Мошни. Біль душі”

У селі поблизу Черкас досі руйнуються залишки колись розкішного маєтку графів Воронцових.

Роздивляючись фото будівель та краєвидів старих Мошен, мимоволі усвідомлюєш всю їхню красу та загадковість. Тут наша гордість і водночас… біда та розчарування.

Особливо нині турбує доля старого костьолу. Схоже на те, що власники ніяк не діждуться того часу, коли станеться біда. Важка діжка колишньої водонапірної вежі, яку колись влаштували в МТС на дзвіниці костьолу, може будь-коли зірватися вниз, заваливши саму дзвіницю. Зайва вода, що стікала з водонапірної вежі, розмила шви на підмурку споруди зліва від входу. Звідти випадає цегла, що аж ніяк не додає споруді міцності.

Власник споруди “Агротехсервіс” здав її орендаторові, котрий зробив тут млин грубого помолу. Про якийсь ремонт немає й мови. Нікому і на думку не спадає, що споруда із прекрасною акустикою могла б з успіхом використовуватися як концертний зал, як музична школа чи приміщення для репетицій хору. Чи багато залишилося ще у нас в Україні таких залів із ідеальною акустикою? І зробити той зал таким, як його збудували зодчі, можливо. Для цього треба зруйнувати перекриття, що розділяє тепер будівлю на два поверхи. Натомість стоїть вона спаплюжена ще із 1935 року, потихеньку руйнуючись.

Сумна доля спіткала вже не одну споруду Мошен, деякі ще животіють під сонечком, а інших вже забрав час.

Стара пошта, збудована наприкінці XVIII століття Київським поштовим відомством, Єленська школа та будівлі лікарні, збудовані спадкоємицею Воронцових Катериною Балашовою, перейшли вже межу, за якою залишаться лише руїни. Ще стоїть на зло всім стара двокласна земська школа на Ревках, хата, в якій ночував Тарас Шевченко, та деякі інші історичні споруди. Але їхнє руйнування – справа часу…

Зникає все, що нам залишили старші покоління, і, здається, все те вже нікого не турбує. Так, ще в революцію пішов у небуття найбільший у Європі за площею парк у Мошногорах біля Мошен, закладений у 1820 році князем Михайлом Воронцовим. Навіть перлина України – колись прокопана кріпаками Воронцова (вручну лопатою) річка Вільшанка, перетворюється нині на велике та довге болото. Закрита від Дніпра насосною станцією та отруєна горе-господарями різних заводів, вмирає без риби та без уваги.

Не зникає біль душі, коли спостерігаєш таке руйнування. Що ми залишимо своїм нащадкам? Мабуть, лише фотокартки цієї краси, яку ми, на жаль, зберегти не зуміли…

Стаття Бориса Юхно у газеті “Новини тижня” – “Чорні перлини Черкащини” Зовнішнє посилання

Мошни Про iсторiю мошногiрського парку князя Михайла Воронцова написано чимало. Мабуть тому, що його фактичне зникнення й досi болить краєзнавцям i патрiотам краю. Та напевне - тiльки їм.

Не уникли цiєї теми й «НТ» - у №36 та 37 за 2003 рiк наша невтомна дослiдниця Леста Арсеньєва розповiла красиву, повчальну, але як i попереднi - сумну iсторiю ще однiєї «чорної перлини» нашого краю. З огляду на тему, варто згадати ту публiкацiю, бодай зi скороченнями.

«Закласти парк Воронцов розпорядився у 20-тi роки ХIХ столiття. Результат перевершив усi очiкування, оскiльки дiтище князя було по-своєму унiкальним: не парк, а цiлий край! Деякi дуби з незвичної форми стовбурами - лiри або бочки, якої надали їм умiлi руки садiвникiв, збереглися до наших днiв…

…Сам Воронцов бував тут час вiд часу разом з ким-небудь iз родини або знайомих. У великому триповерховому палацi, зведеному на початку 40-х рокiв, була передбачена квадратна вежа, яка височiла над будiвлею. Усякий раз, коли власники перебували у маєтку, на флагштоцi башти, за англiйською традицiєю, пiдiймали прапор. До речi, її дотримувалися аж до часiв останньої власницi маєтку - онуки Воронцова Катерини Андрiївни Балашової.

До послуг охочих оглянути парк пропонувалося кiлька варiантiв пересування: верхи або в легких кабрiолетах. Серед принад парку варто виокремити «звiринець» - Єлизавета Ксаверiївна (дружина Воронцова) любила годувати з рук ланей i благородних оленiв, а особливою гордiстю подружжя були перуанськi лами, подарованi iмператором. У Мошнах вони вже обзавелися потомством.

Але головною пам’яткою парку була «Вежа Станiслава». Розташована на вiдстанi семи верст вiд палацу на найвищому кряжi, вона була збудована за принципом iталiйських маякiв i здiймалася над околицями на висоту близько 200 метрiв! Сама вежа теж перевершувала усi уявлення про тогочаснi «хмарочоси»: верхнiй оглядовий майданчик мiстився на висотi 58 метрiв (приблизно 20-й поверх). У 1926 роцi «Вежу Станiслава» занесли до перелiку пам’яток архiтектури республiканського значення».

Та яким би величним, монументальним i, здавалося б, вiчним не був створюваний десятилiттями шедевр паркового мистецтва Воронцова, вистачило двох дат, щоб усе пiшло у небуття.

Перша з них - жовтень 1919 року. «Наприкiнцi мiсяця банди з околишнiх сiл Байбузи, Бiлозiр’я, Хрещатик, Тубiльцi надвечiр на 50-ти пiдводах напали на палац, iз дикими п’яними криками почали його грабувати. Тягли на пiдводи все, що траплялося пiд руки: гардини, подушки, посуд, легкi меблi. Хтось дiстався до пiдвалiв i запалив сiрник. Пари спирту, що накопичилися там, миттєво вибухнули. Почалася пожежа». Так описує останнi днi мошенського палацу iсторик Мануйлов. Інший дослiдник - Бачинський пише, що вже у 1921 роцi вiд колишньої величi палацу не залишилося й слiду. «Всi будiвлi, за винятком будинку сторожа, або зовсiм зруйнованi, або близькi до цього. Усерединi палацу все знизу догори зруйновано. Стоять лише самi стiни. Що ж до Станiславової вежi, скляну альтанку аж нагорi знищено. Усерединi такi самi руйнування, як i в палацi».

Упродовж 20-30-х рокiв усе, що могло знадобитися в господарствi, розтягли незаможники: в деяких уцiлiлих хатах тiєї пори й досi можна побачити будматерiали з характерним клеймом. А вежа простояла аж до iншої «чорної дати», що прийшла в 1943 роцi: фашисти пiдiрвали її, оскiльки усвiдомлювали, що «маяк» служить безпомилковим орiєнтиром для радянської авiацiї й артилерiї. Пiсля вiйни камiнням з вежi було вимощено чимало мiсцевих дорiг, а нам залишається лише згадка про «воронцовський хмарочос», якому у цьому роцi виповнилося б 170.

Вiдомий дослiдник зниклих паркiв областi Федiр Гонца переконаний, що окремi з них приховують свої таємницi набагато ретельнiше, нiж могло б здатися на перший погляд. Так, на його думку, мошенський парк Воронцова уособлює фiлософiю масонства, а окремi елементи корсунського «один до одного» повторюють риси парку в Кiото (Японiя). І навiть не згаданий у матерiалi парк у Мойсiївцi Драбiвського району, про який сьогоднi вже взагалi мало хто знає, мав свою функцiю – тут збиралася елiта трьох губернiй, щоб досхочу повтiшатися рулеткою, картами i… жiнками.

За сучасним адмін. поділом – Черкаський
За адмін. поділом ХІХ ст. – Черкаський повіт


Парк дня

lisyanka

8 І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході, і там осадив людину, що її Він створив.
9 І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла.
15 І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.

Біблія. Книга Буття (2:8-15)
переклад Івана Огієнко

~~DISCUSSION:off~~


thumbnail thumbnail thumbnail thumbnail


Цікаве одним рядком

    follow me on Twitter

    Контакти

    Автор проекту:
    Гонца Федір Анатолійович
    - архітектор, науковець.
    Більше інформації доступно тут


    Для швидкого internet-зв'язку використайте Skype

    Skype Me™!

    телефон

    +380 50 538 24 89 (MTC)

    +380 93 654 22 24 (Life)

    Gtalk fedir.gontsa

    e-mail

    http://supergarden.org.ua/