Ландшафтна архітектура

садово-паркова та ландшафтна архітектура Черкащини

Синиця. Дендрологічний садибний парк

Село Синиця розташоване за 12 км від м. Умань та 27 км від Христинівки, відоме з XVIІ ст. Парк є частиною садиби родини Корфів, площею 42,3 га в створені паркових композицій використано багато рідкісних дерев (пірамідальний дуб, тюльпанне дерево, платани, модрина, кримська сосна тощо).

На площі ставу розташовано 4 острови, на один з них веде металевий міст, реконструйований нещодавно, місцевими силами. Берега ставу з'єднує чудовий дев'ятиарковий цегляний міст. Парк поділено на 2 частини ставом, одна з яких щільно засаджена ялинами, що створювало неповторний вигляд з вікон палацу та алей.

Зараз лишились залишки фундаменту палацу, зруйнованого за Громадянської війни та радянської доби, частина цегляної огорожі парку та деякі острови. Залишився цегляний міст, що поєднує два береги парку та металевий місток на острів. Парк знаходиться під охороною держави, але потребує все ж уважного до себе ставлення та відновлення.

Фотофіксація

Синиця
Синиця
Синиця
Синиця
Синиця
Синиця
Синиця
Синиця
Синиця
Синиця

Планування

Інші джерела

Стаття Бориса Юхно у газеті “Новини тижня”Зовнішнє посилання

Синиця Сьогоднi це - нiчим не примiтне, хоча й дуже мальовниче село на Христинiвщинi, про минувшину якого з переповiдок знають хiба що старожили. І коли хтось iз них вам скаже, що колись тут росли дерева, якi можна побачити лише в Криму, не поспiшайте iронiзувати: так i було.

Барон Корф, який опiкувався парком, закладеним у другiй половинi ХVIII столiття Стефаном Єловецьким, з 1868 по 1917 рiк, завiз сюди тюльпанове дерево, сосну Веймутова, пiрамiдальний дуб, модрину, платан, кримську сосну. А ще - посадив дивовижний фруктовий сад, який вражав уяву небаченими тут ранiше плодами.

І знову ж, як i мошногiрську перлину, садибний парк пейзажного стилю у Синицi поглинули кривавi подiї першої половини ХХ столiття. Спочатку у маєтку Корфа «на повну» i з усiма вихiдними звiдси наслiдками «вiдпочивали» бiйцi 2-го кавалерiйського корпусу Котовського, потiм - люта до всього «буржуйського» пiонерiя. Слiдом за червоною чумою прийшла коричнева - фашисти розтягли все, що ще залишилася вiд варварiв-попередникiв. А наостанок до грабунку долучилися колгоспники; хоча на 50-тi роки їм залишилося не так уже й багато - здебiльшого будматерiали.

Архiтектурно-паркова спадщина Корфа в Синицi ще може бути повернена в лоно краєзнавчої iсторiї: частково зберiгся замок, два кам’янi будинки, арковий мiст, ставок з острiвцями i навiть головна брама та цегляний мур. І немає сумнiву, що якби ансамбль мiстився на Волинi або Львiвщинi, так би й було. Та у наших розпiарених програмах розвитку туристичної галузi Синиця не фiгурує. Принаймнi, поки що.

Стаття Андрія Кравця у газеті “Прес-Центр”Зовнішнє посилання

Тільки “Вічний мир”, згідно з яким Московія та Польща поділили між собою Україну, привів до Синиці першого, хто заклав тут маєток і парк – магната Теодора Ієловіцького. 1736 року було викопано гігантський став у формі підкови та насипано чотири штучні острови – до них вели мости. Похмурий штрих: кажуть, став копали цигани і, добряче напрацювавшись біля нього, пообіцяли, що рано чи пізно тут втопиться п’ятеро людей… Кріпаки ж звели будинок з колонами, стайні для коней та господарські будівлі. В парку висадили завезені рідкісні дерева: платани, модрини, кримські сосни, широколисті липи, тюльпанові дерева. До речі, сам парк у Синиці з висоти пташиного польоту теж нагадує квітку тюльпана.

“Пускав коріння” у Синиці й сам пан Ієловіцький, хоча не забував, що живе таки не на споконвічно польській землі – переповідають, що з парку в напрямку фортеці в Умані зразу ж були викопані й підземні ходи “про всяк пожежний випадок”. Швидко той самий “випадок” і настав: відлуння польського повстання Тадеуша Костюшка проти гніту Москви докотилося і до українського Правобережжя, що на той час вже відійшло до Росії. У помісті Ієловіцького знайшли повстанців, яких він переховував, та зброю. Землі у Теодора відібрали, а новим їхнім власником став Енгельгардт. Втім, ненадовго – імператор Олександр І повернув майно роду Ієловіцьких, повіривши (як виявилося, даремно) у лояльність нащадків соратника Костюшка. Ієловіцькі товаришували з Давидовими, бували в них у Кам’янці та підтримали Південне братство декабристів. Коли ж 1830 року вибухнуло нове польське визвольне повстання проти царату, Ієловіцькі взяли в ньому безпосередню участь… Їх заслали на Кавказ, і “польська” сторінка в історії Синиці скінчилася – цього разу назавжди.

Синиця: розорене гніздо барона Корфа

Дзвінкою золотою монетою чи шурхотливими купюрами розраховувався за Синицю новий її власник – достеменно невідомо, та казна імперії збагатилася від продажу на 351 тисячу карбованців. Біля старого будинку Ієловіцьких швидко виріс новий двоповерховий палац із 48 кімнатами і басейн з фонтаном-змією, воду до якого подавала система, що працювала за допомогою… впряжених коней, яких ганяли по колу. Берег ставка біля палацу перетворили на пляж – сюди завезли річковий пісок і звели кам’яні сходи, що вели з берега аж до ставкового дна.

Одного дня вулицями села промчали кілька кінних упряжок, серед яких виділялася розкішна карета з гербом на дверцятах – золотою лілією і трьома шестикутними зірками, підтримуваними двома сиренами… З Петербурга прибув барон Корф – новий власник синицького помістя, нащадок давнього німецького роду, що сотні років тому змінив рідну Ліпляндію на службу царському двору Росії. Рід був потужним, войовничим й уславленим у Європі, а лілія на герб Корфів була дарована французьким королем, врятованим одним із Корфів у бою. Барон Микола Корф, що купив маєток, був камергером російського царя і ревним прихильником єдиної імперії. Подейкували, що й Синицьке помістя Корф придбав, спочатку вивівши на чисту воду бунтівного поляка Ієловіцького. Корфам судилося стати останніми власниками помістя, що мали “блакитну кров”…

Кров же юного барона Юрія Корфа була ще й гарячою. Якось він, коли був у Красногірському монастирі (нинішня Золотоніщина), поклав око на молоду черницю. Запальні слова барона збили дівчину з пантелику – тим паче, що й Анфісою з Галини Кузьменко після постригу вона стала усього за чотири місяці до того. Дівчина поїхала з Корфом до його помістя в Синиці – барин обіцяв одружитися… Та проти такого шлюбу різко висловилися старі барон з баронесою – в українській черниці-втікачці, доньці жандармського офіцера-випивохи, вони не бачили хорошої “партії” для сина, за яким зітхали петербурзькі дівиці. Сльози закоханих впали на синицьку землю, і зразу ж по ній загуркотіли кінські копита й колеса упряжки, що несла Галину геть від дівочої мрії. До монастиря їй вороття не було, тож стала… вчителькою, із відзнакою закінчивши навчання. В часи громадянської війни вчила дітлахів у школі Гуляйполя. Одного дня до класу увійшов невідомий у френчі, з шаблею і маузером. Мовчки сів за останню парту, вчепившись поглядом у молоду вчительку. Це був Нестор Махно, а колишня черниця – та сама Галина Кузьменко, що стала дружиною і бойовою подругою отаманові, до останнього пройшовши з ним бої і незгоди польської та паризької еміграції… Хтозна, чи знав Махно про історію Галини й барона Корфа, та за всю історію своєї боротьби він лише один раз об’єднався з військом УНР – для того, щоб петлюрівці разом з махновцями вибили з Христинівки війська Денікіна, затятого прихильника російської монархії. Шаблі об’єднаних українських армій не залишили ні крихти надії на повернення дворянам христинівських околиць…

Втім, кровопролитні бої громадянської не зачепили маєток Корфів – його знищили місцеві більшовики. Однієї ночі 1920 року маєток спалахнув і горів, як розповідають у селі, два тижні… Будинок Ієловіцьких не зачепили – “бо той пан був проти царя”.

Радянські тюрма і свинарник

З приходом більшовиків життя помістя й парку змінилося. Чудове повітря на березі ставків спочатку мало підлікувати здоров’я командування кавкорпусу Котовського. Оскільки палац спалили колеги по пролетарській революції, еліта кавалерії лисого героя громадянської рубанини облаштувалася… у стайні, попередньо вставивши вікна й зробивши перегородки. В домі Ієловіцьких під звуки оркестру влаштовувалися вечори відпочинку, вдень же в саду сушилися командирські гімнастерки й онучі, а з рукотворних пляжів денщики заводили коней до ставу купатися, зішкрібаючи кізяки з боків чотириногих побратимів… З 1925 року – тут вже виправна колонія, а для того, щоб арештантам було що їсти, зводять свинарник із цегли, що довбають з паркових мостів та муру огорожі, дірки в якій залатують колючим дротом. Слідом за комуністами до руйнації доклали руку фашисти: в 1940-х вони винищили чимало рідкісних дерев парку. Після війни тут були контора колгоспу, піонертабір, дитсадок, лікарня – аж поки остаточно занехаяний дім Ієловіцьких не знесли бульдозером, навіть не задумуючись про те, щоб його реконструювати.

За сучасним адмін. поділом – Христинівський район
За адмін. поділом ХІХ ст. – Уманський повіт


Парк дня

talne

8 І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході, і там осадив людину, що її Він створив.
9 І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла.
15 І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.

Біблія. Книга Буття (2:8-15)
переклад Івана Огієнко

~~DISCUSSION:off~~


thumbnail thumbnail thumbnail thumbnail


Цікаве одним рядком

    follow me on Twitter

    Контакти

    Автор проекту:
    Гонца Федір Анатолійович
    - архітектор, науковець.
    Більше інформації доступно тут


    Для швидкого internet-зв'язку використайте Skype

    Skype Me™!

    телефон

    +380 50 538 24 89 (MTC)

    +380 93 654 22 24 (Life)

    Gtalk fedir.gontsa

    e-mail

    http://supergarden.org.ua/